Щастя студентів – в Україні чи за кордоном?

Усім відомо, що студентство – найкраща пора.  І ви, і я не раз це чули, цьому присвячено безліч розмов, цю фразу нерідко використовують «дорослі» - викладачі, випускники вузів та батьки студентів. Згадаймо, як щиро вони радять насолоджуватись часом, у який ми потрапили, як крізь призму власного досвіду говорять готуватись до проблем, що чекають нас уже після випуску з університету, і їхнє замріяне: «Ехх…» після настановчого монологу справді дає привід шукати ті самі щасливі моменти, які можна буде згадувати з таким захопленням та блиском в очах. Але в процесі навчання бувають моменти, коли починаєш вагатися, чи правильний вибір зробив, обравши саме цю спеціальність, факультет чи ВУЗ? Починаєш подумки аналізувати, а якщо не цей, у якому б університеті я хотів(ла) б навчатись. Прокручуєш у голові можливі варіанти: про ситуацію в українських вузах більш-менш відомо ще з часів вступу, і проскакує думка про навчання за кордоном. Переваги навчання за кордоном відомі всім - це всесвітньо визнаний диплом, можливість практики і отримання міжнародного досвіду, практичне засвоєння іноземної мови, а головне - можливість працевлаштування до престижних міжнародних компаній. Проте необізнаність щодо організації освіти за кордоном  обмежує навіть думку про можливість виїзду. І найчастіше мрії залишаються мріями.

Однак, якщо студенти наважуються здобувати освіту за кордоном, при виборі європейських програм навчання, більшість нашої молоді намагається орієнтуватися на ті країни, де після отримання освіти можна працевлаштуватися і добре заробляти. Тому країни, що поступаються в економічному розвитку, такі як, наприклад, Болгарія не користуються великою популярністю. Цікаві програми круїзного і готельного менеджменту пропонують у Грецьких університетах (використовуючи свої курортні зони, тут пропонують студентське стажування вже першого курсу - після 7-9 місяців навчання студент може пройти стажування тривалістю 3-5 місяців). В економічно сильній Німеччині державні вузи пропонують дуже широкий спектр програм. Однак особливість цієї країни полягає в тому, що навчання на бакалавраті можливе лише німецькою мовою - бакалаврату англійською у державних вузах Німеччини немає. Англомовні програми стають доступними на магістерських курсах.

Країни Прибалтики охоче приймають українських студентів, надаючи можливість навчання англійською. Вартість освіти цілком доступна і коливається в межах 3-3,5 тис. євро на рік, причому деякі державні університети пропонують навчання і за 1,5 тис. євро. Однак особливістю країн Балтії є те, що знайти роботу під час навчання достатньо проблематично. Студентам доводиться бути під опікою батьків, щоб забезпечити себе, на відміну від Польщі, де студенти можуть працювати 24 години на тиждень, стажуватися і заробляти. В Прибалтиці це теоретично можливо, однак поліція цього не заохочує.

Франція пропонує освіту в галузі фотографії, дизайну, моди. Університети, що пропонують ці напрямки в основному приватні і дуже престижні. Є державні університети, такі як Сорбонна, Університет Ніцци, однак вони пропонують отримати освіту французькою. Для вступу необхідно пройти тестування з французької мови, яке можна скласти як в Україні, так і у Франції.

Серед східних напрямків зараз найбільш популярні Об'єднані Арабські Емірати. Останнім часом шейхи стали активно інвестувати в освіту. Навчальні заклади мають американську, канадську і європейську акредитацію. Університети країни відрізняються тим, що студенти мають багато годин практики і працюють на найсучаснішому устаткуванні. Тому, якщо студент надалі планує займатися фінансами, у сфері продукції класу люкс, в нафтовому бізнесі - йому варто розглянути можливість навчання в ОАЕ. Окрім того, сильною стороною навчання в ОАЕ є архітектура і інженерна справа. Навчання відбувається англійською мовою - знання арабської не є обов'язковим критерієм. Університети ОАЕ зараховують українських студентів відразу після закінчення школи в 17 років, на відміну від Європи і Британії, де для вступу на перший курс необхідно пройти програму Foundation і досягти повноліття.

Досить нетрадиційні для українців напрямками є Австралія та Нова Зеландія. Варто зазначити, що якість освіти в Австралії та Новій Зеландії дуже висока і не поступається ані британській, ані американській. Раніше відправити дитину на навчання до Австралії, було клопітно, оскільки необхідно було показати на рахунку студента значну суму грошей - близько 24 000 євро. У даний час Австралія дещо спростила візові вимоги, згідно з якими зазначену суму можна показати у вигляді нерухомості або інших активів.

Найпопулярнішими напрямками для отримання ступеня MBA є США, Велика Британія та Швейцарія. Це три найбільш сильні країни, які надають передові знання та навички в області бізнес-адміністрування.

Популярність магістерських програм залежить від країни. Якщо це напрямки дизайну та моди - то це Італія та Франція; якщо це бізнес і управління - США, а також Велика Британія, куди також їдуть вивчати медицину; якщо це економіка і фінанси - це Німеччина та Австрія.

Як бачимо, спектр варіантів навчання за кордоном досить широкий, і зорієнтуватись, який університет краще відповідає вимогам і можливостям студента та його родини  дуже не просто. Необхідно мати час і знання, аби проаналізувати власні можливості та вибрати правильний варіант. А обравши закордонний університет, поглиблено вивчати іноземну мову, якою вестиметься навчання, звернути увагу на менталітет, звички, традиції, правила етикету, особливості суспільства, політичного становища тієї країни, з якою збираєтесь пов’язати  свої щасливі студентські роки.

Матеріали для статті взяті  з освітнього порталу Освіта.ua  

а не зря на свете 18 лет живу.
Поддержка моя девичья. Спасибо!

 Доброе утро, мои малочисленные читатели:) На Вас влияют обстоятельства? А люди? А действие и настроение этих людей? Естественно. Только от Вас самих зависит насколько глубоко эти факторы будут проникать. На счет меня могу сказать точно - я восприимчива и быстро реагирую и рефлексирую на окружающее пространство. Вот помести меня в скучающее общество, даже, если я буду мегаактивна, через полчаса-час, все равно буду такой же подавленной серой массой или же, наоборот, будь я расстроена и разбита в доску, то среди агонь-пожар людей хочешь-не хочешь подымаешь себе настроение, а там и деятельность возвращается. Я думаю, это с каждым случается. Кстати, меня почему-то в моих кругах считают  живчиком, а когда находит тоска, все удивляются, что же такое случилось, неестественно что ли им мое такое пассивное поведение. Но грусть в сторону, размышления в сторону, сегодня у меня хорошее настроение, поэтому захотелось рассказать вам, как я провела одни из своих выходных в Киеве.

Начало весны. Началось оно, как и у многих девушек с хорошего такого праздника - международного дня женщин. 8 марта приятный праздник, нет ну правда же, даже, если вам делают приятное только раз в году, все равно это приятно ("Ну хоть когда-то", - скажет какая-нибудь обиженная). Свои планы по поводу 8 марта с Юлей строили еще за месяц до того. С ощущением прихода скорого тепла мы решили быть деятельными, решили как можно больше заведений посетить, а то после зимнего застоя как-то действовать захотелось. Празднование 8 марта началось еще 7 числа тихо, скромно: целый день пролазили в поисках подарков, потом долго, очень долго выбирали вино, а потом со всякими вкусностями сидели у Юли в общежитии, разговаривали, смеялись, намечтались, напланировали себе горы дел и легли спать поздно. В общем тихий семейный вечер получился:)

Само же восьмое марта нас встретило солнечно и приветливо. Всякие поздравлялки, звонки, приятности, юбку себе купила. Кирилл нас поздравил цветами и вкусными подарочками (очень приятно, спасибо ему). Суши еще кушали. Вечером же опять отправились с вином в гости к Юле:) 

На этих больших выходных еще направились в Шоколадницу на Хрещатике - как же там уютно и хорошо. Всем советую. Сама атмосфера такая приятная, "ванильная" что ли:) Просто нам повезло сидеть у окна, а на улице в этот момент шел снег и начало смеркаться, да и Хрещатик в такое время суток ну очень красив. После таких длинных выходных, после такого отдыха можно со спокойствием начинать трудовую неделю, что и получилось:)

До скорых встреч.

 День рідної мови

   Чи задумувалась я коли-небудь, що для мене значить мова, і як саме мені спілкуватись? Навряд чи. Але зі вступом до вищого учбового закладу,я дійсно почала помічати, що саме значить мова для мене і для суспільства взагалі. Моя країна зараз на межі соціального, політичного і мовного розколу, тому все більше людей починає звертати увагу на цю проблему, і куди не глянь - усюди знайдеш або однодумців, або, навпаки, людей, протилежно налаштованих, але все менше байдужих до ситуації, яка склалась в Україні з прийняттям закону про дві мови.
Я виросла в сім*ї, де завжди спілкувались російською і до українською ставились не те щоб вороже - просто нейтрально. Саме в школі я справді зрозуміла, що українська мова, справжня, чиста, літературна - надзвичайно красива і мелодійна. Із часом я вступила до університету на філологічну спеціальність, тому зараз знаходжусь у колі справжніх поціновувачів і захисників української мови. Тому мимовільно сама починаю розуміти, що і мені не байдуже, не нейтрально, як було колись. Інститут, в якому я навчаюсь, дуже часто проводить зустрічі з видатними майстрами слова - письменниками, поетами, а також із сучасними видавцями та журналістами.
   21 лютого в день захисту рідної мови в актовій залі гуманітарного корпусу НПУ ім. М.П. Драгоманова відбулась зустріч із братами Віталієм та Дмитром Капрановими (українські письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі). Вони відкрито висловлювали свою думку та розповідали про проблеми мовної політики та шляхи їх вирішення. "Хочете з кимось посваритись - починайте говорити про мову", - ось так почалась лекція відомих публіцистів, які своїми словами навпаки підбадьорили і надихнули молоду публіку на мирне співіснування різношерстого мовного суспільства. "Є речі, які не піддаються конкуренції, не буває ринкової конкуренції в культурі". Ми маємо поважати мови, які існують поряд з нами, але брати Капранови висунули тезу, що повинна бути одна державна мова, щоб усі все розуміли, як в армії - всі накази однією мовою, незалежно, хто служить - українець, китаєць чи гагауз. До державної мови треба ставитись як до роботи: на роботі ти повинен виконувати обов*язки, а вдома, будь ласка, спілкуйся тією, якою тобі легше, приємніше чи звичніше, бо ".. держава не повинна втручатись в особисте життя, але держава повинна мати мову міжнаціонального спілкування."
Як на мене, то я вважаю, дійсно, необхідно співіснувати і доброзичливо ставитись до сусідніх мов при цьому мати свою, окрему, державну українську мову - мову законів, актів, інформаційного потоку, культури, зрештою мову незалежності. Невже Україна стала незалежною, щоб розгубити рештки своєї культури та самобутності через невиважені вчинки та необдумані закони?

Аннусю! З днем рідної мови! Брати Капранови

Я устала, я так устала.

Как же часто хочется впутаться во что-то, в то, что тебе не нужно вовсе. А зачем все это делать? А чтобы не существовать аморфной инфузорией! Чтобы каждый момент проживать, чтобы дух захватывало, ноги уставали, мысли путались, и, когда ложишься спать, чтобы в радость было сон принимать! Приятная усталость,и каждый день насыщенный! И не только делами насыщенный и работой какой либо -  хочу, чтобы жизнь была полна людьми и эмоциями. Людьми! А не своими тараканами, планами, представлениями, как же оно должно все-таки быть. Я хочу эмоций! Я очень опустела за последнее время, я истощала. Мне бы волн! Чтобы носило, наполняло, опускало и подымало! Чтобы интересно жить было! А потом штиль.. А потом опять цунами, да так, чтобы с головой. Где это все? Почему вокруг пустыня какая-то? А еще куча кактусов - людей, которые колются или нагоняют тоску на тебя. А есть еще такой кактус, который смотрит тебе в глаза, улыбается, пользуется тобой, а сам тебя на дух не переваривает, а есть такой, который решиться до сих пор не может, что же ему от тебя нужно, путает и мысли, и желания, хитрец

Я хочу ясности! Мне надоела флегматичность, непонятность эта вся. Разберись! Действуй!  Я устала.

 .

А да, и я полюбила папину тельняшку

Казковий видавець, щирий поет

   Сьогодні я відвідала  зустріч із українським видавцем і поетом Іваном Малковичем. Насправді, ще зі школи вподобала його наївну, дитячу, щиру поезію, яка несе в собі позитив і завжди надію. Коли в підручнику у 8 класі читала його біографію, а потім колись довелось і читати книгу з його видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (ще тоді звернула увагу на цікавість назви), і уявити собі не могла, що колись буду так просто сидіти в кількох метрах і чути його історії з життя, історіїї його книжок, його успіхи та майбутні плани,  і, навіть, поспілкуватись особисто!
   Іван Малкович народився на Закарпатті, тому одразу відчуваєш весь колорит тієї землі - насамперед це виявляється у дивовижно чистій мові, суто українській, по-друге у всіх його словах, діях відчувається патріотизм і справжня відданість Україні! А ще неабиякий запал і активна життєва позиція.
   Іван Малкович розповів, що поезія - це не просто римувати слова, а це ще й пережиті емоції, виплекані і викохані у себе в серці певний період часу події, відчуття, тому свої поезії він пише дуже рідко, за словами автора - лише 2-3 у рік. Також Малкович прочитав два рядки вірша, який почав писати ще 25 років назад і все ніяк не завершить, і нічого такого в цьому не бачить, бо щиро вірить, що прийде час - і він його завершить.
   Про створення ж свого видавництва розповів цікаву історію, а саме, як йому усюди відмовляли друкувати власно розроблену дитячу абетку, і вирішивги надрукувати власним коштом, стикнувся з нестачею матеріалу для сторінок. але доля звела його з людиною, яка займалась мукалатурою, і той погодився спільно видати з ним абетку, при умові, що новий знайомий дасть йому 26 тонн картону, а І.Малкович віддасть борг через 5 місяців. Саме з цього і почалось власне видавництво. Зараз воно успішно функціонує і вважається найкращим в Україні і знане за кордоном, працювати у видавництві Малковича - мрія будь-якого як початкового видавця, так і висококваліфікованого професіонала.
   Найбільше увагу І.Малкович приділяв розповіді про створення видання "Снігова королева", адже саме ця книга входить до трійки найкращих друків  казки у світі!
   Автор, окрім розповідей про видавництво, декламував власні вірші з неабияким азартом і запалом. Але найбільше вражень у мене викликало декламування вірша "Із янголом на плечі", саме того, який я в школі вчила.  Я і мріяти не могла, що автор буде стояти переді мною і читати добре відомі рядки... Неперевершено, таке увійде в мою історію. Ц те саме, якби у 60-х зустрітись з Рождєствєнським, або Євтушенко, або ж почути ще якихось класиків, які увійшли в історію з часом...

ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ
Краєм світу, уночі,
При Господній при свічі
Хтось бреде собі самотньо
Із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
Йде лелійно, як дитя,
І жене його у спину
Сірий маятник життя, –

Щоб не вештав уночі
При Господній при свічі,
Щоб по світі не тинявся
Із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,
Виє Ірод моровий,
Маятник все дужче буха,
Стогне янгол ледь живий...

А він йде і йде, хоча
Вже й не дихає свіча,
Лиш вуста дрижать гарячі:
"Янголе, не впадь з плеча."

Ані - радості!
Іван Малкович

Ще хотіла додати, що в такі хвилини, під час таких зустрічей, взагалі не жалкуєш, що опинився саме в цьому місці, в цей час.. Може все-таки це моя професія? Може, навіть, я на правильному шляху?

   Не хочется отпускать нечужого человека, вот и держишься  за него, не хочешь отпускать прошлое -  цепляешься за него последними силами, используя старые привычки, образ жизни, притворяясь, обманывая, что комфортно со старым, перегоревшем в объятиях.

   А вдруг и вправду комфортно и обманываешь себя, что хочешь в будущее и новое.  Вдруг хочется остаться со старым пледом, и ничего не менять, потому что уютно. Самообман во всех вариантах, но  выбор-то и правда должны быть всегда в сознании. Постарайтесь отыскать ее и не морочьте другим головы. Тяжко в непонимании жить, а с кашей в голове так и подавно.