четверг, 21 февраля 2013 г.

 День рідної мови


   Чи задумувалась я коли-небудь, що для мене значить мова, і як саме мені спілкуватись? Навряд чи. Але зі вступом до вищого учбового закладу,я дійсно почала помічати, що саме значить мова для мене і для суспільства взагалі. Моя країна зараз на межі соціального, політичного і мовного розколу, тому все більше людей починає звертати увагу на цю проблему, і куди не глянь - усюди знайдеш або однодумців, або, навпаки, людей, протилежно налаштованих, але все менше байдужих до ситуації, яка склалась в Україні з прийняттям закону про дві мови.
Я виросла в сім*ї, де завжди спілкувались російською і до українською ставились не те щоб вороже - просто нейтрально. Саме в школі я справді зрозуміла, що українська мова, справжня, чиста, літературна - надзвичайно красива і мелодійна. Із часом я вступила до університету на філологічну спеціальність, тому зараз знаходжусь у колі справжніх поціновувачів і захисників української мови. Тому мимовільно сама починаю розуміти, що і мені не байдуже, не нейтрально, як було колись. Інститут, в якому я навчаюсь, дуже часто проводить зустрічі з видатними майстрами слова - письменниками, поетами, а також із сучасними видавцями та журналістами.
   21 лютого в день захисту рідної мови в актовій залі гуманітарного корпусу НПУ ім. М.П. Драгоманова відбулась зустріч із братами Віталієм та Дмитром Капрановими (українські письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі). Вони відкрито висловлювали свою думку та розповідали про проблеми мовної політики та шляхи їх вирішення. "Хочете з кимось посваритись - починайте говорити про мову", - ось так почалась лекція відомих публіцистів, які своїми словами навпаки підбадьорили і надихнули молоду публіку на мирне співіснування різношерстого мовного суспільства. "Є речі, які не піддаються конкуренції, не буває ринкової конкуренції в культурі". Ми маємо поважати мови, які існують поряд з нами, але брати Капранови висунули тезу, що повинна бути одна державна мова, щоб усі все розуміли, як в армії - всі накази однією мовою, незалежно, хто служить - українець, китаєць чи гагауз. До державної мови треба ставитись як до роботи: на роботі ти повинен виконувати обов*язки, а вдома, будь ласка, спілкуйся тією, якою тобі легше, приємніше чи звичніше, бо ".. держава не повинна втручатись в особисте життя, але держава повинна мати мову міжнаціонального спілкування."
Як на мене, то я вважаю, дійсно, необхідно співіснувати і доброзичливо ставитись до сусідніх мов при цьому мати свою, окрему, державну українську мову - мову законів, актів, інформаційного потоку, культури, зрештою мову незалежності. Невже Україна стала незалежною, щоб розгубити рештки своєї культури та самобутності через невиважені вчинки та необдумані закони?

Аннусю! З днем рідної мови! Брати Капранови